• Раздел: Новости • Категория:

03.04.2009 - Огляд змін у законодавстві України за тиждень (30.03.2009-03.04.2009)

Стислий зміст

1... Рішення ДКЦПФР «Щодо скасування рішення ДКЦПФР «Щодо визначення дати складання реєстру власників цінних паперів для забезпечення проведення загальних зборів» від 25.03.2009 р. № 319  1

2... Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва «Про надання роз'яснення (щодо місцезнаходження юридичної особи) від 30.12.2008 р. № 11150. 1

3... Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва «Про підтвердження відомостей про юридичну особу» від 30.12.2008 р. № 11121. 1

4... Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва «Про надання роз'яснення (щодо командитного товариства) від 14.01.2009 р. № 181. 2

 

1.            Рішення ДКЦПФР «Щодо скасування рішення ДКЦПФР «Щодо визначення дати складання реєстру власників цінних паперів для забезпечення проведення загальних зборів» від 25.03.2009 р. № 319

Скасовано рішення ДКЦПФР від 15.01.2009 р. № 6 «Щодо визначення дати складання реєстру власників цінних паперів для забезпечення проведення загальних зборів».

2.            Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва «Про надання роз'яснення (щодо місцезнаходження юридичної особи) від 30.12.2008 р. № 11150

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» та ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

На даний час зазначення відомостей про місцезнаходження юридичної особи в установчих документах (статуті) юридичної особи не є обов'язковим.

Разом із цим, враховуючи вимоги ст. 17 Закону про реєстрацію, відомості щодо місцезнаходження юридичної особи повинні міститися в ЄДР, тому зазначення цих відомостей в реєстраційній картці, що подається державному реєстратору для здійснення певних реєстраційних дій, є обов'язковим.

Відповідно до ст. 6 та 19 Закону про реєстрацію при зміні місцезнаходження юридичної особи вносяться відповідні зміни до відомостей ЄДР в порядку, встановленому цим законом. Внесення змін до відомостей про юридичну особу, якщо ці зміни пов'язані із зміною місцезнаходження, є підставою для заміни свідоцтва про державну реєстрацію.

Згідно із ч. 4 ст. 53 Закону про реєстрацію особи, винні у внесенні до установчих документів або інших документів, які подаються державному реєстратору, завідомо неправдивих відомостей, які підлягають внесенню до ЄДР, несуть відповідальність, встановлену законом.

Звертаємо також увагу, що чинне законодавство України не містить визначення такого поняття, як «фактичне місцезнаходження».

3.            Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва «Про підтвердження відомостей про юридичну особу» від 30.12.2008 р. № 11121

Відповідно до ч. 7 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» не пізніше тринадцяти місяців з дня подачі останньої реєстраційної картки, що містить відомості про юридичну особу, юридична особа зобов'язана подати державному реєстратору реєстраційну картку встановленого зразка про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Форми реєстраційних карток затверджені наказом Держкомпідприємництва від 20.04.2007 р. № 54. Відповідно до вищезазначеного наказу реєстраційними картками, що містять відомості про юридичну особу, є картки № 1 – 6.

Додатково зазначаємо, що згідно із ч. 8 ст. 19 Закону, якщо до ЄДР не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений ч. 7 цієї статті строк, державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

У разі повернення до державного реєстратора рекомендованого листа з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за вказаною адресою або неподання юридичною особою протягом місяця з дати направлення їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до ЄДР запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Також звертаємо Вашу увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Враховуючи вищезазначене, вважаємо, що до внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, юридична особа зобов'язана подавати державному реєстратору реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу, а державний реєстратор у випадках, вказаних вище, вносити до ЄДР відповідні записи.

4.            Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва «Про надання роз'яснення (щодо командитного товариства) від 14.01.2009 р. № 181

Відповідно до ст. 133 ЦК України командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Ч. 3 даної статті встановлено, що до командитного товариства застосовуються положення про повне товариство, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншим законом.

Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується усіма повними учасниками згідно із ч. 1 ст. 133 ЦКУ.

Ч. 2 даної статті встановлено, що засновницький договір командитного товариства крім відомостей, передбачених ст. 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників.

У відповідності до ч. 3 ст. 134 даного Закону якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформляється в одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені цією статтею для командитного товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 ЦКУ правовий статус повних учасників командитного товариства та їх відповідальність за зобов'язаннями товариства встановлюються положеннями цього Кодексу про учасників повного товариства.

Ч. 2 даної статті вказує, що особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві.

Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства.

Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.

В ч. 3 ст. 135 ЦКУ вказується, що сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати 50 % складеного капіталу повного товариства.

На момент державної реєстрації командитного товариства кожний із вкладників повинен зробити вклад у розмірі, встановленому законом.

Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому цим Кодексом для повного товариства згідно із ч. 1 ст. 136 ЦКУ.

Ч. 2 даної статті передбачено, що вкладники не мають права брати участі в управлінні діяльністю командитного товариства та заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Вкладники командитного товариства можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю.

Спеціальним законом, що визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників є Закон України «Про господарські товариства» глава 5 (ст. 75 – 83) якого безпосередньо регулює відносини командитного товариства.

Відповідно до ст. 77 Закону про товариства до командитного товариства застосовуються норми ст. 67 – 74 з урахуванням особливостей, передбачених ст. 78 – 83 цього Закону.

Згідно зі ст. 78 Закону про товариства вкладник може вступити до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів.

Вкладник командитного товариства, у відповідності до ст. 79 даного Закону та згідно із ч. 2 ст. 137 ЦКУ, має право:

– одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

– діяти від імені товариства в разі видачі йому довіреності та відповідно до неї;

– переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства відповідно до положень Закону про товариства та відповідно до положень ст. 147 ЦКУ.

Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства;

– вимагати першочергового повернення вкладу в разі ліквідації товариства;

– ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства;

– після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

– передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство.

Згідно із ч. 2 ст. 79 Закону про товариства та із ч. 2 ст. 137 ЦКУ передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві.

Згідно із ч. 3 ст. 79 Закону про товариства, та у відповідності до ч. 3 ст. 137 ЦКУ засновницьким договором (меморандумом) командитного товариства можуть бути передбачені також інші права вкладника.

Ч. 1 ст. 137 ЦКУ встановлено, що вкладник командитного товариства зобов'язаний зробити вклад до складеного капіталу. Внесення вкладів посвідчується свідоцтвом про участь у командитному товаристві.

Ст. 80 Закону про товариства передбачені обов'язки вкладників командитного товариства, а саме:

вкладники командитного товариства повинні вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими засновницьким договором;

сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 % майна товариства, зазначеного в засновницькому договорі;

на момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 % свого внеску.

Вибуття з повного товариства, у відповідності зі ст. 129 ЦКУ (згідно з положеннями ч. 3 ст. 133 даного Кодексу), відбувається за наступних умов:

1) смерті учасника або оголошення його померлим - за відсутності спадкоємців;

2) ліквідації юридичної особи - учасника товариства, в тому числі у зв'язку з визнанням її банкрутом;

3) визнання учасника недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

4) призначення за рішенням суду примусової реорганізації юридичної особи – учасника товариства, зокрема у зв'язку з її неплатоспроможністю;

5) звернення стягнення на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства.

Рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, може бути оскаржене заінтересованими особами до суду у відповідності до ч. 2 ст. 129 даного Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 129 ЦКУ у разі вибуття учасника з повного товариства з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, товариство може продовжити свою діяльність, якщо інше не встановлено засновницьким договором товариства чи домовленістю між учасниками, що залишаються.

Також необхідно зазначити, що питання виходу зі складу учасників командитного товариства встановлено й ст. 71 Закону про товариства (у відповідності положень ст. 77 даного Закону), в якій вказано наступне.

Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, у відповідності до частини першої даної статті, попередивши про це не пізніш як за 3 місяці.

Ч. 2 ст. 71 вихід із товариства, що було створено на визначений строк, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніш як за 6 місяців.

Згідно із ч. 3 даної статті якщо при виході учасника з повного товариства це товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Ч. 4 ст. 71 Закону про товариства вказано, що учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Ст. 138 ЦКУ та ст. 82 Закону про товариства передбачає відповідальність вкладника командитного товариства, а саме:

якщо вкладник командитного товариства вчиняє правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в разі схвалення його дій командитним товариством він звільняється від відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин;

якщо схвалення командитного товариства не буде отримано, вкладник відповідає перед третіми особами за вчиненим ним правочином усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення;

вкладник командитного товариства, який не вніс передбаченого засновницьким договором (меморандумом) вкладу, несе відповідальність перед товариством у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом).

 

При підготовці статті були використані матеріали Системи Ліга-Закон

 

 
 
 
 

Публикации

Новости компании